Виховний захід ,,Бабусина скриня"

Мета: Ознайомити учнів з краєзнавством, наголосити на потребі оберігати, як святиню, все те, що пов’язує нас з рідною землею, виховувати у дітей любов до національних традицій, народної мудрості, до краси і гармонії навколишнього світу.

Обладнання: рушники, сорочки, Біблія, «Кобзар» Т.Шевченка, калина, скриня.
Учитель
Добрий день, люди добрі! Сьогодні ми зібралися з вами на свято бабусиної скрині. Наша виховна година посвячена найпочеснішій людині в сім’ї – бабусі. Навчаючись у четвертому класі, ми маємо добре усвідомлювати, яке багатство містить у собі наша рідна мова і все, що пов’язане з нею: мудрі народні традиції, мелодійні пісні, казки та перекази, ремесла та обряди – і все це нам належить оберігати, примножувати. Ще й досі літні люди усе те, що становить добробут оселі, називають Берегинею. Ваші бабусі і прабабусі завжди тримали це у скринях.
Оленка
Бабуся нам заповіла - розібрати її спадщину. Як вона жива була, то дуже багато розповідала нам, онукам. (Виймає сорочку)
Оця сорочка – най цінніше з усього, що є у хаті. Їй більше ста років.Ще прабабуся її вишивала. Бабуся її найбільше берегла. Іздавен, як тільки в родинах підростали дівчата ,бабусі і матері складали придане – вишиті блузки, сорочки, рушники. Про працьовитість тої чи іншої дівчини, судили не за кількістю заморських шовків, а власноруч виготовлених домашніх виробів.
Аліна
А ці рушники від прабабусі лишилися. Подивіться, що вона вміла! Наша бабуся прославилися тим , що узори придумувала. Колись це була сімейна таємниця, яку мати дочці передавала. Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було жодної хати на Україні, котру б не прикрашали рушники. У кожній родині, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Сусідам неодмінно показували вироби виготовлені дівчиною на виданні.Якій матері не хотілося, щоб селом пішла добра слава про доньку із золотими руками.

Та спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала, та рушники пряла
По тихому Дунаю білила,
На сухому бережку сушила…
Учитель
Рушник… Він пройшов через вік, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до дітей. Кого не зворушила , не бентежила пісня, яка облетіла весь світ, «Пісня про рушник».
(Виконується «Пісня про рушник», муз. П. Майбороди, сл.. А. Малишка).
Діма
(заглядає в скриню і дістає Біблію)
О! Біблія! Цю книгу бабуся якраз дядькові Михайлові заповідала. Нині й у школі з нею ознайомлюються.
Біблія – це священна книга християнства. Вона складається з двох частин: Старого заповіту й Нового заповіту.
Сергійко
Наша бабуся передала нам багато звичаїв та обрядів. Ось я записав від неї такі приповідки:
Поки баба – доти й діти.
Хто бабу має – потіху знає
Там бабині руки ,де онуки.
Уже став крилатим вислів «Є баба – є діти». Справді, на плечі цих невтомних трудівниць випадало, крім усього, й виховання онучат.
Учитель
Якось я в автобусі запитала дівчинку років восьми, куди вона їде. Дівчинка гордо змахнула косицями й відповіла : «по бабусині казки». А коли запитала, чи любить вона свою бабусю, то сказала: «а хіба можна бабусю не любити?».Що й казати, мудро помічено: дитячими вустами говорить істина.
Незаперечним авторитетом у нашому житті був дід. Розкажіть про своїх дідусів.
(Розповідь дітей).
Юра
А ось і «Кобзар» Т.Г. Шевченка. Виявляється, що наша бабуся знала про нього багато. Коли я був зовсім маленьким бабуся показала портрет. Це вона навчила мене вірша «Мені тринадцятий минало». Я люблю його розповідати (Хлопчик читає вірш напам’ять)

Богдана
Ми все до скрині зазираємо. А он де, в кутку, бабусина кочерга. Бабуся розповідала, що хліб пекли в домашній печі, а борошно одержували, перемелюючи зерно в жорнах. Недарма народилася крилата приповідка «і ступа і жорна, і доля наша чорна»
Денис
Бабуся розповідала, що тоді були і млини з вітряками з особливою теплотою змалював одважних сільських вартових Т.Г. Шевченко:
І яр, і поле, і тополі,
І над криницею верба
Нагнулася, як та журба
Далеко в самотній неволі.
Ставок, гребелька і вітряк
З - за гаю крилами махає,
І дуб зелений, мов козак,
ІЗ гаю вийшов і гуляє.
Толя
Що не село, казали в давнину, - то й мірошник, що не мірошник – то й вітряк. Важко діставався хліб у давнину. «Без хліба, - казали в народі, - немає обіда». «Хліб житній – батько рідний, гречана каша – мати наша».
Оксана
Я пам’ятаю, коли приїжджала до бабусі в гості, у неї під вікном цвіли мальви, а далі над берегом калина, верба і тополя – одвічні українські символи.
Владік
А що тобі бабуся про це розповідала?
Оксана
А ось що. Розповідала, що їй часто доводилось няньчити тебе. Чіпляла вона на вербі гойдалку і, розхитуючи її співала:
Ой люлю – люлю!
Пішла баба по цибулю.
А дід пішов по петрушку
Закришити тобі юшку.
Владік
А я знаю ще й такі:
Бабуся мені проказувала, коли ми їздили згрібати сіно:
Люлі – люлі, дитино,
Поїдемо по сіно,
Візьмем тебе із собою,
Ти нам будеш коні пасти,
А ми будем сіно класти.
Бабуся наша дуже любила народну пісню. Давайте послухаємо деякі з них. (Звучать українські народні пісні) .
Вчитель
Не дарма кажуть: «Пісня –душа народу».
Ми починали розмову зі слова Берегиня. Так от: берегиня – це наша оселя, хатній пожиток, пісня, злагода, добре слово, спогад.
Ілля
Бабуся розповідала нам дуже багато приказок і прикмет:
Граки в гнізда сіли – їдь у поле сіяти.
Ластівки низько літають – буде дощ.
На Прокопа приготуй плечі для снопа.
Квітує жито – почалося літо, а прихилився колос вусатий – починай його жати.
Дарина
А коли закінчувалися жнива, то плели з колосся вінок і йшли з поля з обрядовою піснею:
Котився віночок з поля,
З поля на дорогу,
А з дороги на стодолу,
Зі стодоли до комори,
Із комори до світлиці
На пухкій паляниці.
(Діти виконують пісні «Ой у лузі калина» та «Женчичок - бренчичок»)
Вчитель
Діти, я впевнена, що бабусі наші любили і люблять, шанували і шанують, берегли і бережуть рідну мову. Видатний педагог В.О. Сухомлинський сказав, що людина, яка не любить мови, рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду і племені.
( Учні читають вірші).
Вивчайте мову українську,
Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,
Прекрасну, милу і чудову,
Як материнську пісню, колискову.
Мова, наша мова, - мова кольорова,
В ній гроза травнева й тиша вечорова.
Мова, наша мова, - літ минулих повість
Вічно юна мудрість, сива наша совість.

Мова, наша мова, - пісня стоголоса,
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо
В ній криваві рими й сльози «Заповіту».

Я без тебе мово, - без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь у серці, я несу майбутнє
Невгасиму мову, слово незабутнє.
Вчитель
На цьому бабусина скриня закривається